6 клас        Тема. Запилення та запліднення у рослин

Мета: Ознайомити учнів з різними способами запилення у квіткових рослин, розглянути пристосування рослин до різних способів запилення; розкрити значення запилення в житті рослин; роз­вивати вміння працювати зі схе­ мами й таблицями; розвивати ло­ гічне мислення і працездатність; формувати науковий світогляд; виховувати в учнів любов до природи

Основні поняття і терміни: запилення, вітрозапильні, комахозапильні рослини, рослини, які запилюються водою і птахами, запліднення, подвійне запліднення, штучне запліднення.

Методи і методичні прийоми: словесні (розповідь, бесіда (підготовча, контрольно-оцінна), розповідь з елементами бесіди, пояснення); наочні (демонстрація обладнання); репродуктивні (бесіда) та пошукові (евристична бесіда).

Обладнання: таблиці “Будова квітки”, “Запилення квіток комахами”, “Вітрозапильні рослини”, “Запліднення квіткових рослин”, “Будова насіння однодольних і дводольних рослин”, моделі квіток, колекції насіння.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Структура уроку

Етапи уроку	Час, хв.
I. Організаційний момент.	2
II. Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності. ІІІ. Фронтальне опитування.	3
ІV. Пояснення нового матеріалу	20
V. Узагальнення і систематизація вивченого.	15
VI. Підсумки уроку, аргументація оцінок.	3
VII. Домашнє завдання.	2

Хід уроку

Епіграф уроку:

«Ви ходите повз квітку! Нагніться, подивіться на диво, яке ви раніше бачити ніде не могли. Вона вміє такого, що ніхто на Землі не вміє»( В. Солоухін)

І. Організаційний момент.

Дуже давно, коли на Землі ще не було людини, крізь грунт пробився маленький пагінець, потягнувся до неба, до сонця й розквітнув квіткою.

      Якою була та квітка, ніхто не знає. Але, без сумніву, у світ прийшла краса. Узагальнена назва всіх рослин планети –«флора» -походить від латинського слова, що означає «квітка». У давніх італійців Флора була  богинею квітів юності. Пізніше стародавні римляни ототожнили  Флору із старогрецькою  богинею квітів Хлоріс, або  Хлоридою, що означає  «зелена».

    І справді, одне  з найпрекрасніших  творінь природи –квіти. Перший  дзвінок, перше побачення і остання зустріч, трудовий успіх і героїчний вчинок –це  квіти, які даруємо ми і дарують нам.

     Тож сподіваюся, на сьогоднішньому уроці вам буде цікаво дізнатися про будову та різноманітність квітів.

ІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Формулювання проблемного питання.

На попередніх уроках ми детально розглянули будову квітки та типи суцвіть. Як видумаєте, чому природа створила таке величезне різноманіття квіток і суцвіть? Навіщо це потрібно і з чим це пов’язано?

(Учні висувають припущення, що таке велике різноманіття квіток є пристосуванням квіткових рослин до того, щоб утворилось насіння, тобто до розмноження.)

Сьогодні на уроці ми розглянемо, як відбувається запилення і запліднення, як утворюється насінина і плід.

  ІІІ. Фронтальне опитування.

 1. Що таке розмноження?

 2. Як розмножуються рослини?

 3. Які є способи розмноження?

 4. Які переваги насінного розмноження над нестатевим?

Відгадай загадки

    1. У квітконіжці у рослини

      Є розширена частина.

      Хто здогадається, як вона називається? (квітколоже)

     2. Як продовження стебла

         У рослини називається,

         На якому, власне, квітки пагона тримаються? (квітконіжка)

     3. А яка частина квітки

         Для комах дуже помітна?

         Як називається та з чого складається?

                                                  (віночок із пелюсток)

    4. Зазирнемо ми у квітку

        Та побачимо тичинку.

        Хто здогадається, з чого вона складається?

                                                 (з тичинкової нитки і пиляка)

ІV. Пояснення нового матеріалу

1. Запилення

1.     Підготовча бесіда.

-Яку будову мають тичинки і маточка?

-Як ви гадаєте, чому саме така у них будова?

2. Розповідь з елементами бесіди.

Запилення — це процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки, що відбувається під час цвітіння рослин. Початок цвітіння і його тривалість залежать від віку рослин і умов існування.

Розрізняють два способи запилення:

самозапилення                                               перехресне запилення.

 Можна розрізнити запилення за іншою ознакою —

 природне                                                штучне.

Самозапилення — це процес перенесення пилку двостатевої Квітки на приймочку цієї самої квітки. Які квітки називають двостатевими? В рослинному світі спостерігається рідко.

Самозапилюються такі рослини, як горох, квасоля, помідори, бавовник, льон, пшениця, ячмінь, овес тощо.

Є самозапильні рослини з квітками, що зовсім не розкриваються (арахіс, копитняк, розрив-трава, фіалка, деякі види проса).

 Самозапилення обмежує пристосованість рослинних організмів до умов зовнішнього середовища і тому не сприяє розвитку виду. Слід зауважити, що самозапильні рослини часто можуть запилюватися і перехресно.

Перехресне запилення — дуже поширений спосіб запилення. Властивість рослин перехресно запилюватись склалася в процесі еволюції як така, що забезпечує процвітання виду і можливість рости в різних умовах середовища. При такому запиленні зародок збагачується різною спадковою інформацією від обох батьківських форм.

За способом перенесення пилку перехреснозапильні рослини поділяють на вітрозапильні,

-комахозапильні,

-запилювані птахами

- запилювані за допомогою води.

Кожна з цих груп рослин має характерні особливості в будові квітки, що забезпечує запилення.

Запилення вітром властиве багатьом трав’янистим і деревним рослинам. (Демонстрування таблиці “Вітрозапильні рослини”). До вітрозапильних рослин належить більшість лісових порід — дуб, бук, береза, вільха, граб, ліщина, тополя, осика, хвойні, а з трав’янистих — представники родин лободових, подорожникових, коноплевих, осокових, ситникових, більшість злаків тощо. Серед культурних рослин вітром запилюються волоський горіх, шовковиця, жито, кукурудза, хміль, конопля, частково цукровий буряк.

Вітрозапильні рослини виробляють багато дрібного легкого пилку, який переноситься на далекі відстані. Багато представників таких рослин цвіте до розпускання листків, що сприяє кращому перенесенню пилку вітром (ліщина, береза).

Комахозапильними називають рослини, які запилюються перехресно за допомогою комах (бджіл, ос, джмелів, мух, метеликів, жуків, мурашок та ін.). Приблизно 90 % усіх видів квіткових рослин запилюються комахами. (Демонстрування таблиці “Запилення квіток комахами ’). Пригадайте, які ви бачили рослини, що запилювалися комахами. Що привабило комаху до цієї рослини?

У комахозапильних рослин спостерігаються різноманітні пристосування, що сприяють запиленню комахами. Це - нектарники, яскраве забарвлення оцвітини, суцвіття, запах та інші. Перенесенню пилку комахами сприяють його клейкість і горбкувата поверхня.

Запилення птахами властиве тропічним рослинам. Рослини запилюються дрібними птахами (колібрі, медососами та ін.). Квітки цих рослин мають багато нектару й яскраве забарвлення (демонстрування фото орхідеї). Птахи, не сідаючи на квітку, висмоктують нектар, тримаючись на крилах у повітрі, при цьому клейкий пилок пристає до їхньої голови. Перелітаючи з квітки на квітку, птахи переносять пилок.

До рослин, які запилюються водою, належать кушир, валіснерія, стрілолист. Характерна їхня ознака — утворення пилку, який не змочується і не гине у воді. У більшості цих рослин пилок ниткоподібний, що забезпечує кращий контакт з приймочкою.

Запилення, в яке втручається людина, називається штучним. Його застосовують при виведенні нових сортів або для підвищення врожайності на виробничих посівах перехреснозапильних рослин

2.     Запліднення

1.Пояснення.

Демонстрування таблиці “Запліднення квіткових рослин

Пилок, потрапивши на приймочку маточки, набрякає, одна з клітин пилку витягується у довгу пилкову трубку. Проростанню сприяють різні речовини, що їх ВИДІЛЯЄ приймочка, а також відповідні температура, вологість та інші умови зовнішнього середовища. Пилкова трубка росте в напрямку до насінного зачатка, проходячи крізь пухку тканину стовпчика і пилковий вхід. Вміст пилкової грубки — вегетативне ядро і генеративна клітина — переходять у трубку ближче до її кінчика. Під час проростання трубки або, що значно рідше, до початку цього процесу генеративна клітина поділяється на дві чоловічі гамети — сперматозоїди. Пилкова трубка вводить сперматозоїди в зародковий мішок. Кінець трубки, зіткнувшись з яйцеклітиною, розчиняється, а весь її вміст виливається в зародковий мішок. З двох сперматозоонів, що звільнилися, один прямує до жіночої клітини -- яйцеклітини і зливається з нею, утворюючи диплоїдну зиготу, а другий зливається з центральним (диплоїдним) ядром, у результаті чого утворюється триплоїдна клітина, яка дає початок ендосперму — запасу поживних речовин для зародка.

Цей процес відкрив у 1878 р. професор Київського університету Сергій Гаврилович Навашин, назвавши подвійним заплідненням. Воно характерне тільки для покритонасінних і є новим кроком в еволюційному розвитку рослин.

3.     Утворення насіння

За рахунок чого зигота, а потім зародок може жити після запліднення ? Після запліднення відбувається інтенсивний поділ триплоїдного ядра, і тканина ендосперму швидко заповнює зародковий мішок.

Нагромадивши певну частину поживних речовин в ендоспермі, починає свій розвиток зигота, даючи початок зародку насінини.

Формування зародка починається з ділення зиготи. Клітини діляться, їхня кількість збільшується.

Спочатку клітини більш-менш однорідні. В міру подальшого ділення відбувається диференціювання клітин на зародковий корінець, зародкове стебло, зародкові листки і зародкову брунечку, яка оточена сім’ядолями (демонстрування таблиці “Будова насіння однодольних і дводольних рослин). На цей час насінний зародок перетворюється на насінину, його покриви і залишки ендосперму утворюють шкірку насінини.

Таким чином, із заплідненої диплоїдної яйцеклітини формується зародок насінини, а із триплоїдної клітини — поживна тканина (ендосперм), покриви насінного зачатка перетворюються в покриви насінини, а стінка зав’язі, розростаючись, утворює оплодень.

V. Узагальнення і систематизація вивченого.

Ігровий прийом —«Перевертні»

Після цього групи заповнюють таблицю “Ознаки вітрозапильних і комахозапильних рослин”. Якщо названа ознака характерна для даної групи рослин, ставиться знак “+”, якщо ні, то “-”.

Ознаки вітрозапильних і комахозапильних рослин

Ознаки	Комахозапильні	Вітрозапильні
1. Великі та яскраві квітки 2. Дрібні яскраві квітки, зібрані у суцвіття 3. Наявність нектару 4. Дрібні неяскраві квітки, зібрані у суцвіття 5. Аромат 6. Багато пилку 7. Пилок великий, липкий 8. Утворюють зарості 9. Цвітуть навесні до розпускання листків

Конкурс “Твори Незнайка”

До нас у школу надійшли два листи від жителів квіткового міста. Ви всі, напевно, пам’ятаєте одного з жителів цього міста — Незнайка, якого придумав письменник Ніколай Носов. Незнайко вирішив усерйоз зайнятися ботанікою, але, як завжди, все наплутав. Ваше завдання — знайти у віршах Незнайка біологічні помилки.

1. Поодинока квітка кульбаби безтурботно тремтить на вітрі. (У кульбаби суцвіття кошик).

2. Там у полі береза стояла, і її бджола запилювала. (Береза запилюється вітром).

3. Дзвіночки мої, квіточки, навесні разом з конвалією цвіли в полі, за річкою. (Дзвіночки цвітуть улітку, конвалії — у травні, крім того, ростуть у лісі).

4. Як на нашій грядці розцвів горошок солодкий. Мушки, бджілки налетять — будемо врожай чекати. (Горох — рослина, що самозапилюється).

5. Знають усі: і старий, і малий, що плід картоплі смачний, зелений і круглий такий. (Плід картоплі — ягода — отруйний. В їжу вживають видозмінені пагони — бульби).

Конкурс “Питання від Знайка”

А другий лист — від Знайка. Він також просить вас відповісти на свої запитання, які, на відміну від питань Незнайка, відрізняються ґрунтовністю та правильністю.

1. Чому рослини, що цвітуть ввечері та вночі, частіше мають віночки білого і жовтого кольору? (Для залучення нічних комах).

2. Чому безвітряна погода під час цвітіння може стати причиною зниження врожайності жита, а на врожай пшениці така погода не вплине? (Жито запилюється вітром, пшениця — рослина, що самозапилюється).

3. Чому, коли в Австралію завезли насіння конюшини і посіяли його, конюшина добре цвіла, але плодів і насіння не було? (Не було природних запильників — джмелів).

4. Чому навесні мало хто з людей помічає цвітіння берези? (Суцвіття дрібні, непоказні).

5. Пустоцвіти, розташовані на головному стеблі та бічних пагонах огірків, не утворюють плодів. “Оскільки пустоцвіти не утворять плодів, то вони зайві”, — подумав недосвідчений городник і обірвав їх. Якої помилки він припустився? (Пустоцвіти — тичинкові квітки, у них утворюється пилок. Обірвавши їх, городник унеможливив запилення).

6. З двох квіток яблуні одна утворила плід, а інша — ні. Чому так відбулося? (Одна квітка була запилена комахами, а інша — ні).

7. Квітка томата ще в бутоні була закрита марлевим мішечком. Бутон розпустився, потім утворився плід. Яким шляхом відбулося запилення? (Самозапилення).

8. Квітка вишні ще в бутоні була закрита марлевим мішечком. Бутон розпустився, цвітіння закінчилося, але плід не утворився. Чому? (Вишня — комахозапильна рослина, через марлевий мішечок квітка не могла запилитися комахами).

Після закінчення конкурсів підраховуються очки, зароблені командами. За кожну правильну відповідь — 1 бал. Називається команда-переможниця.

VI. Підсумки уроку, аргументація оцінок.

Методичний прийом «Дерево»

VI.Домашнє завдання.

 Опрацювати відповідний матеріал за підручником, відповісти на запитання після параграфа.

    ШКОЛУ СТВОРЮЄ ВЧИТЕЛЬ

Доповідь до педради

учителя біології   

Козарик О. О.

     Нинішній етап розвитку української освітньої галузі характеризується кардинальними змінами, зумовленими, з одного боку, сформованими й міцно утримуваними традиціями радянської освіти, з іншого – соціально-економічними й політичними умовами, які дають чітко зрозуміти, що ізольовано, відокремлено українська освітня система не зможе повноцінно функціонувати, забезпечуючи підготовку конкурентоспроможного фахівця міждержавного рівня.

      У сучасних соціально-економічних умовах розвитку суспільства спостерігаються характерні для ринкової економіки тенденції, облік яких необхідний у роботі школи нашої країни. Так, перша з тенденцій – це розшарування соціальних верств суспільства, яке призводить до диференціації загальноосвітніх шкіл (державні, спеціалізовані – школи з пріоритетним здійсненням одного або декількох напрямків розвитку дітей: інтелектуального, художньо-естетичного, іноземні мови; приватні, комерційні, гімназії, ліцеї і та ін.). Таким чином, сучасні школи багатофункціональні, різнотипні, вільні у виборі пріоритетного напрямку навчально-виховного процесу та використанні освітніх програм. Друга тенденція полягає у виникненні нової категорії споживачів, які використовують послуги індивідуальних учителів, таким чином створюючи конкуренцію у сфері надання шкільних послуг. 

      Вчитель як суспільний діяч і просвітитель завжди відігравав активну роль у  розвитку  суспільства.

АВТОРИТЕТ УЧИТЕЛЯ

    Авторитет учителя є одним із наріжних каменів педагогічної діяльності. Звісно, авторитет потрібно за­воювати, і робити це слід від першого дня перебування в освітньому закладі.

Здобуваємо авторитет

     Сутність, специфічні особливості й функції влас­ного педагогічного авторитету обумовлені тим, що багато дитячих очей як рентгеном наскрізь просвічу­ють і виявляють моральний стан особистості педаго­га. У сучасного вчителя-вихователя немає іншого мо­рального вибору, крім чистоти, щирості, відкритості й прямоти. Інакше вчитель неминуче втрачає свій вплив на дітей і право бути їхнім вихователем.           Суть педагогічного авторитету полягає в постійному роз­витку педагогом у собі цивільної, творчої, людської особистості, справжньої духовності та інтелігентнос­ті. Дитина авансує педагогові свої повагу, довіру, при­хильність, зважаючи на природне припущення про ви­сокі якості його особистості.

     Справжній авторитет не можна отримати та уза­конити «зверху», його можна тільки заслужити чесною й завзятою працею. Існує думка, що посада вчителя сама по собі забезпечує йому авторитет серед учнів, проте це не так. У наш складний час посадовий авторитет повністю замінений авторитетом особистісним.

Через це розрізняють авторитет ролі, тобто авто­ритет влади, і владу авторитету. Якщо перший даєть­ся посадою вчителя, то другий є результатом тривалих взаємин. Авторитет посади не є надійним, він швид­коплинний, якщо не підкріплюється владою особис­тості, добровільним визнанням школярами професі­оналізму вчителя.

     Серед професійних особливостей авторитетного вчителя важливе місце посідає педагогічна майстер­ність, під якою розуміється комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорга­нізації професійної діяльності. Авторитетний педагог має ерудицію в широкому діапазоні: це досконале розуміння свого предмета, відмінне знання багатьох інших предметів або орієнтування в них. Це й по­інформованість (іноді захоплення) у різних галузях мистецтва. Це стосується і володіння мовами, знань техніки, спорту, політики, багатьох побутових питань тощо. Такого педагога називають ерудитом (від лат. eruditio - ученість, освіченість; «ходяча енциклопе­дія»). Ерудиція досягається постійною самоосвітою. Педагогічна майстерність містить високе мистецтво навчання й виховання, що учитель постійно підвищує, шліфує, невпинно вдосконалює, критично осмислюю­чи свій досвід і опановуючи кращий досвід колег.

   Питання про педагогічну майстерність - об'ємне, самостійне та важливе. Ми згадуємо про нього тільки для розуміння зв'язку з авторитетом учителя.

    Природно, авторитет має вчитель, який володіє ви­соким і вищим рівнем якості навчально-виховної робо­ти. Авторитетний учитель - комунікабельний, високо­культурний (тактовний, поважний до співрозмовника, уміє вислухати його, переконати в чомусь фактами).

   Такий учитель розуміє й сам використовує жарт, гумор, дружній шарж; уміє не помітити збентеженість співрозмовника, якщо таке трапиться; розкутий, на­віть у малознайомій компанії може стати активним співрозмовником.

    На авторитет педагога впливає також його цивіль­на характеристика: чи чесна і порядна він людина, чи приємний сусід по будинку, чи гарний сім'янин, чи відповідальний батько та ін.

                                         ІМІДЖ  ВЧИТЕЛЯ

Імідж - це уявлення про людину, що складаються на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери го­ворити, менталітету, учинків та ін.

Складові іміджу

1.                 Образ (те, що виникає із появою людини в колек­тиві й залишається, коли людина йде).

2.                 Зовнішній аспект (манери, хода, жести, міміка, одяг, зачіска).

3.                 Внутрішній аспект (інтелект, думки, ерудиція, ду­ховність, інтереси).

4.                 Процесуальний аспект (темперамент, темп, плас­тичність, діяльність, емоції).

5.                 Основа іміджу (позиції, настанови, легенда)- повинна відповідати психології переможця:

-                     висока самооцінка;

-                     оптимізм;

-                     віра в добро;

-                     уміння відчувати те, що відбувається, й бути при­четним до цього;

-                     уміння змінюватися, сприймати нове.

Види іміджу

1.                        Сприйманий - це те, як нас бачать інші, як до нас ставляться.

2.                        Необхідний:

-                     особистісний (образ людини з її внутрішніми якос­тями);

-                     професійний (образ людини в професійній харак­теристиці).

Імідж педагога має певний набір характеристик або компонентів, що його формують.

                                              Характеристики іміджу

1.Професійна компетентність

Професійна компетентність - це володіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, що визначають сформованість педагогічної діяль­ності, спілкування й особистості як носія певних цінностей та ідеалів.

2. Педагогічна ерудиція - це своєрідний запас знань, що учитель застосовує для розв'язання педагогіч­них ситуацій як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов. Педагогічна ситуація визначається самим педагогом у взаємодії з учнями й взаємодії шко­лярів між собою.

3. Педагогічне мислення й інтуїція необхідні вчителеві для передбачення розвитку ситуації без повного її аналізу.

4. Педагогічна рефлексія - це здатність учителя подумки уявити ситуацію, що виникла в дитини, і на цій основі скласти уявлення про себе. Педа­гогічна рефлексія дозволяє відповісти на питання: «Що в мене вийшло?», «Що не вдалося?», «Як зро­бити, щоб було ще краще?».

5. Педагогічна імпровізація допоможе вчителеві зна­йти несподівані рішення й миттєве втілення. Педа­гогічний імпровізації властива миттєвість, єдність інтуїтивного й логічного.

6. Педагогічне спілкування, що є і компонентом про­фесійної компетентності, і компонентом іміджу вчителя, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату на уроці.

    Зрозуміло, що в основі іміджу лежить реалізація особистістю своїх потенційних можливостей, тобто реалізація «Я-концепції». Імідж не може бути самоціллю, як і не може повноцінно функціонувати замкнено в межах особистості. 

   Імідж повинен знайти власне існування, стати окремою цінністю і використовуватися не лише при слушній нагоді, а бути основою професійного розвитку вчителя. Імідж не малюнок, не калька, не розроблене в найдрібніших деталях точне зображення, а певна система складових що стає підґрунтям для формування враження про фахівця. 

     Кожен з нас створює певний образ – імідж – уявлення про людину, що складається на основі її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків та ін.

Імідж знаходиться в ряду таких понять, як рейтинг, репутація, популярність, престиж, авторитет та ін.

     Тому можна вважати, що імідж людини – це думка про неї в групи людей у результаті сформованого в їхній психіці образу цієї людини, який виник унаслідок прямого їх контакту з нею або внаслідок отриманої про неї інформації від інших людей . 

                               Педагогічні здібності    

1.Організаторські: вимогливість; самокритичність; тощо.

2. Дидактичні: володіння предметом та методикою викладання; педагогічна техніка.

3. Перцептивні: вміння проникати в духовний світ дитини, виявляти особливості психіки (спостережливість, співпереживання тощо).

4. Комунікативні: вміння будувати взаємостосунки з учнями, колегами, батьками (відкритість, чуйність, тактовність тощо).

5. Сугестивні: вміння впливати на інших (справедливість, емоційність).

6. Дослідницькі: вміння розуміти й адекватно оцінювати педагогічні ситуації.

7. Науково-пізнавальні: здатність до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної галузі науки.

8. Особистісні: громадянська відповідальність, самовідданість професії, моральність, гуманізм, тощо.

      Отже, сучасний учитель повинен поєднувати в собі як риси власне вихователя (опіка, заміна матері), так і риси вчителя. Це, безперечно, знайшло відображення в професійному іміджі, який став більш індивідуалізованим. Усе це робить проблему іміджу сучасного педагога в освітній практиці шкіл актуальною, що вимагає пильної уваги не тільки з боку тих, хто її розробляє, але й тих, хто хоче бути успішним у своїй професійній педагогічній діяльності. Зважаючи на сказане вище, метою нашої статті є обґрунтування актуальності проблеми дослідження іміджу сучасного вчителя, виокремлення основних напрямків подальшої роботи над окресленою темою.